Діячі реформації виношували плани всеосяжної системи освіти, що припускала облаштування шкіл на всіх рівнях, у тому числі у всіх приходах. З 1616 існувала законодавча основа для парафіяльних шкіл, однак, незважаючи на значні успіхи, нові закони про освіту так ніколи й не були виконані. Школи, що фінансувалися місцевими лендлордами, перебували під контролем церкви. Крім того, незалежно від церкви були розпочаті зусилля, завдяки яким наприкінці 18 і початку 19 ст. Шотландія мала більш широкі можливості для освіти, ніж будь-яка інша країна того часу (ще до того, як в 1872 було введено обов’язкове відвідування шкіл). Університети відкрили свої двері для юнаків із всіх соціальних класів і наприкінці 18 в. завоювали чималу славу. Люди, що одержали освіту в Шотландії, досягали найвищих посад в Англії, а вершин інтелектуального й культурного розвитку шотландцям удалося досягти у творчості таких видатних людей, як Девід Юм, Адам Сміт і Вальтер Скотт.

Протягом майже трьох сторіч політичного союзу завдяки безлічі факторів шотландці по своєму способу життя наблизилися до англійців. Наприкінці 18 ст., коли інтереси шотландців були порушені спочатку Американською війною за незалежність, а потім Французькою революцією, відбулося політичне пробудження країни, і шотландці стали брати активну участь у британській парламентській політиці. Починаючи з періоду Наполеонівських війн шотландці не просто воювали в складі британської армії, але були віддані Британії, а пізніше повністю розділяли мету британської зовнішньої політики й британських військових кампаній. Важлива роль, що зіграли шотландці в колонізації і управлінні землями, що становили Британську імперію, зміцнила партнерські відносини з Англією.